Камерний хор
"Дзвони Подолу"

Хоровий спів, очевидно, існував з часів первісно-общинного ладу і був пов'язаний з обрядовістю. Сутністю обрядового хорового співу було єднання співаків у спільному духовному прагненні при вільному самовияві індивідуальності кожного співака[1] Існують припущення, що і саме слово «хор» є пов'язаним з теонімом «Хорс» — сонячним божеством давньоруського пантеону[2] Вже в Стародавній Греції голоси розрізняли за регістрами: netoide — високі голоси, mesoide — середні, iroide — низькі.

Проникнення християнства у Європу формується новий тип хорового колективу — церковний хор. Ініціаторами введення співу в християнських храмах на Сході . Василій Великий (у Неокесареї) та Іоанн Златоустий (у Константинополі), а на Заході — папа Дамас І (у Римі) і Амвросій Медіоланський. Зокрема, Іван Златоустий відзначав, що «ніщо так не підносить душу, ніщо так не окрилює її, не віддаляє від землі, не звільняє від тілесних оков, не спрямовує у філософії і не до помагає досягати повного презирства до житейських предметів, як узгоджена мелодія і керований ритмом божественний спів»[3]. Поступова уніфікація богослужбових піснеспівів, та необхідність скерувати співаків у річище усталеної традиції виконання спонукали до появи в хорі фігури регента, що організовував співаків у єдине естетичне ціле.

До епохи Відродження професійне хорове виконавство було пов'язане винятково з церквою. В 14-15 ст. з розвитком багатоголосся формується поняття хорової партії, кожна з яких могла виконуватись в унісон, або розділятися на кілька голосів. Епосі раннього відродження характерні 3-4 голосні хори з головним голосом — тенором, пізніше — 6-8 голосні.

Становлення класичного гармонічного мислення в 17-18 ст. визначило поділ голосів на 4 основні партії — дисканти (сопрано), альти, тенори та баси. Хор стає невід'ємним учасникомопери, з'являються також світські капели, що пов'язано з розвитком жанрів ораторії, кантати, хорових концертів тощо.

На українських землях хоровий спів відомий з часів Київської Русі, де хорові колективи існували в монастирях і при княжих дворах; в 11 столітті хорового співу навчали в жіночій монастирській школі у Києві. З 16 століття хорові колективи були організовані церковними братствами; кращі з них — у Києві, Львові, Луцьку. Особливо відзначався хор Києво-Могилянської Академії, чисельністю понад 300 чоловік.